Дочка вчителя, яка підкорила Європу

Про відому чернівецьку співачку Лідію Липковську

Вона мала б стати домашньою вчителькою і жити звичайним життям у Кам’янці-Подільському, а натомість стала співачкою світового рівня. Жінка мала голос «сріблистого» теплого тембру та широкого діапазону, її спів порівнювали із флейтою та скрипкою. Критики ставили її в один ряд із видатними співачками Марією Ван Зандт, Аделіною Патті, Марією Малібран, Амелітою Галлі-Курчі та іншими.

Лідія Липковська народилася 28 квітня 1884 року в селі Бабин Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині Кельменецького району Чернівецької області). Її батько був звичайним сільським вчителем. Також у Лідії було троє сестер та четверо братів.  Родина Липковської не вірила в успіх дівчини у музичній кар’єрі. Ось що співачка розповідала про своє дитинство: «Дивно виглядає моє життя, що обставини, в яких я жила до 12 років, не сприяли розвитку мого музичного дарування. Але це не так. Глухе село Бабино на тихому Дністрі, скромна сім’я народного вчителя, відсутність будь-якого інструменту і якої би то не було музики, крім хорового співу, все це не могло сприяти розвитку і прояву мого обдарування. Проте ніхто не заважав мені співати мої народні пісні і мріяти вчитися співу. У родині не надавали тому серйозного значення і насміхалися над дівчиськом-оригіналкою, яке уявляло себе майбутньою співачкою і марило театром».

У 11 років Лідія Липковська переїжджає до губернського міста Кам’янця-Подільського та вступає до місцевої жіночої гімназії. Нове місце проживання зачарувало Липковську і дало їй поштовх до власного розвитку у музичній та акторській сферах. Співачка так згадувала свої перші враження від Кам’янця-Подільського: «Що було для мене великою радістю? Місто! Театр! Для мене, яка ніколи не бачила міста і театру, це було знадливим».

У 12 років Липковська  навчається у п’ятому класі Кам’янець-Подільської Маріїнської жіночої гімназії, де починає співати у церковному хорі. Через певний час співачка стає відомою у місті: місцеві меломани говорять про чудове сопрано церковного хору  гімназії. Сама Лідія так згадувала ті дні: «В дитинстві я була релігійна, мені снилися чудові сни з ангелами, зі святими, весь наш Миколаївський собор, білий із золотими куполами. На Різдво ми співали якось особливо, по-дитячому зворушливо, по-південному наївно… Ми „славили“ Різдво, ходили по місту з „вертепом“, плакали над маленьким дерев’яним Христом, жалілися йому на дитяче горе, пригощали ласощами з ялинки. На Великдень — інше, на Великдень, як би Вам передати? В той час наш підступний Смотрич шумів, бурлив, по урвищу збігали весняні струмки, з міського мосту кидались закохані… Ми, гімназистки, мріяли на цьому мості, а потім, на довгій великопостній службі, розповідали одна одній пошепки небувальщини про кам’янецьких „Ромео і Джульет“. Великодні пісні були першими піснями нашої молодості. Мене за мій голос, за моє п’ятиголосне „Господи помилуй!“ називали в місті „пташкою“. На недільну службу багато народу приходило послухати, як я співаю „Да виправиться“. Що тут таїти? — я була дуже-дуже горда моїм „успіхом“. Служив якось архієрей. Народу — повний собор. Починається наше „тріо“, я хоробро виходжу вперед і даю тон. Боже, що то було! Так сфальшивити, як тоді сфальшивила могла тільки я… примадонна! Почала співати — ще гірше. Вступив хор — жах. Наш регент кинувся з вибаченнями до архієрея, а той сказав: „Хіба помилилася? Голос чарівний і помилилася чарівно“».

У Кам’янці-Подільському Лідія пробує себе в різних ролях, було помітно, що дівчина має хист до сценічних виступів. Так згадувала Липковська один із епізодів своєї юності, який залишив слід на її подальших виступах:

«Якось, під час великої перерви, розпустивши волосся і зробивши „безумні очі“, принаймні мені так здавалося, я почала виконувати сцену безумства Офелії. В класі зібралося понад 30 дівчаток. Я так ввійшла в роль, що плакала справжніми сльозами, а припадками безумства лякала учениць, що спостерігали за моєю грою з великою цікавістю… Можливо, в розвитку драми я би дійшла до найвищої кульмінаційної точки, якби, відступаючи назад, не потрапила в обійми начальниці гімназії… Через декілька років я, виконуючи роль Офелії в паризькому „Гранд-опера“, часто в сцені безумства Офелії бачила хоча на мить себе серед класу гімназії і цю сцену з начальницею на чолі, себе заточену під арешт».

1901 року Липковська закінчує Кам’янець-Подільську Маріїнську жіночу гімназію. Як засвідчує атестат, який видано на ім’я Лідії Липковської, випускниця при відмінній поведінці (12 балів) гарно та успішно вивчала усі предмети. Завдяки цьому  отримує право бути домашньою вчителькою і викладати ті предмети, з яких виявила добрі успіхи. І це було її першим життєвим випробуванням на шляху до успіху, яке Лідія вдало пройшла. Замість повільної, але впевненої кар’єри вчительки, яка б з великою вірогідністю забезпечила їй непогане життя та повагу оточення (про що мріяли більшість жінок того часу) аж до самої смерті, Липковська обирає інший вектор розвитку. Окрім того, що молода дівчина має мрії про велику сцену, за збігом обставин навесні 1901 року Лідія знайомиться з таким собі Христофором Маршнером, який вивчає східні мови в Петербурзькому університеті та приїхав на Великодні свята до батьків. І, як можна було здогадатися, молодята закохуються  один в одного.

У Лідії та Христофора були спільні інтереси – обоє марили Шексіпром та його творами (Джульєтта була найулюбленішою героїнею для юної Липковської). Дівчина так сильно закохується у Маршнера, що на якийсь час навіть забуває про власні плани на кар’єру співачки.  До того ж, зовсім швидко Христофор вирішує одружитися з Липковською і поросить її руки в батьків, але йому відмовляють. Батьки співачки вважають, що діти поспішають із шлюбом і їм варто почекати 2-3 роки. Для закоханих це є справжнім ударом, але вони вирішують повторити долю героїв улюбленої п’єси “Ромео і Джульєтта” – і таємно вінчаються. Це було другим роковим рішенням у житті Лідії. Вже у такому віці простежується цілеспрямованість співачки, яка навіть попри моральні устрої чинить так, як вважає за потрібне. Звичайно ж, це можна вважати юнацьким максималізмом, але далі стає зрозуміло, що такі кроки були недаремними. Також не варто забувати про непрості стосунки Липковської із батьками, які продовжували не вірити в успіхи власної дочки на великій сцені. Це, окрім всього, додало мотивації йти всупереч батьківським настановам та вчинити наступний роковий крок у своєму житті.

Через два дні після вінчання пара залишає Кам’янець і мандрує до Петербургу. Там Лідія вступає до консерваторії вже після першого прослуховування. Але виникає наступна проблема: її чоловік аж ніяк не хоче бачити свою дружину в ролі співачки. Перед Лідією повстає складний вибір: або далі продовжувати йти до своєї мрії, або повністю присвятити себе сімейним справам. Проте Лідія не покидає своєї цілі і задля продовження навчання на якийсь час покидає свого чоловіка.  Тоді вона була в новому місті, не маючи друзів чи близьких, але все ж зважується на такий крок. Далі Липковська у одній із вистав грає у ролі Джульєтти, де їй якнайкраще вдається передати усі свої перші ніжні почуття до Христофора. Врешті це допомагає розтопити його примхливе, але й досі любляче серце.

У 1909 році Лідія вперше відправляється закордон. Спочатку вчиться у Мілані із відомим викладачем Вітторіо Вандзо, а вже невдовзі дає виступи по всій Європі. Восени цього ж року Липковська їде в Америку. Потім у співачки починаються гастролі, які закінчуються аж навесні 1928 року. Також вона кожного разу із задоволенням виступала з концертами в маленьких містечках Поділля, Бессарабії, Буковини. Свою зіркову кар’єру вона завершує викладанням  співу.

Лідія Липковська, на жаль, залишається жити закордоном, так і не повернувшись на свою рідну землю.  “Самотність – жахлива річ у чужій країні. Я одна і мені боляче. Зробила я велику непоправну помилку… Чого б я тільки не зробила, аби це виправити…, але пізно…” – писала співачка у листі до однієї із своїх улюблених учениць.

Останні роки життя Лідія проводить у Бейруті, де і помирає 22 березня 1935 року. У Чернівцях на честь співачки було названо одну з вулиць. У селі, де проживала співачка, відкрито музей на її честь.