«Хобі, що перейшло в життя». Історія чемпіона України з мотокросу Ігоря Фрунзе

Ігор Фрунзе вперше взяв участь у змаганнях з мотокросу, коли йому було 29 років. Зараз йому 35. За 7 років він двічі ставав чемпіоном України та брав участь у чемпіонаті Європи. Ми поспілкувались з Ігорем та його дружиною Тетяною Сабадаж. Про те, як Ігор став мотокросменом, підтримку та допомогу дружини, дружбу та суперництво у мотокросі та фінансові проблеми через дороге обладнання читайте в інтерв’ю.

Ігор Фрунзе придбав перший квадроцикл для активного відпочинку. Коли вперше проїхав трасою мотокросу, казав, що в лісі набагато цікавіше. Потім він втягнувся, а уже через кілька років зробив собі ім’я в українському мотокросі.

«У нього були товариші, які подорожували на квадроциклах лісами, просто заради задоволення. Шукали ми квадроцикл по всій Україні.  Перший купили, аж в Миколаєві, привезли до Чернівців, і чоловік почав з товаришами подорожувати лісами Чернівців та околиць. Так і почалась наша історія у мотоспорті», – розповідає дружина Ігоря.

Першу нагороду мотокросмен здобув на обласних змаганнях – це були перші змагання і одразу ж перше місце.

«Мені було 29 років, коли вперше взяв участь у змаганнях з мотокросу. До цього моменту тільки мрії. Тоді це були відкриті змагання, куди приїжджали люди з інших областей. Так, чисто випадково приїхали тоді й взяли участь», – розповідає Ігор.

• 

«Все не залежить від одного бажання, а впирається у фінанси».

Фінансові  проблеми – це основні проблеми. Кошти потрібні для утримання техніки, покупки облаштування.

«Підтримка з боку влади незначна, останні 3 роки нам виділяють кошти на дорогу, адже деякі змагання відбуваються в Сумській, Харківській, Херсонській та інших, далеких від Чернівців, областях, а це тисячі кілометрів», – каже Тетяна.

«Якщо ти хочеш якихось досягнень у спорті, зокрема й в мотоспорті, ти менше приділяєш увагу бізнесу, сім’ї, розвагам, тому що не вистачає часу. Ти більшість доходів вкладаєш у техніку, форму, в себе, в фізичну підготовку тощо. І від цього страждає все. Замість того, щоб поїхати на відпочинок, ти витрачаєш ці гроші на інші речі, пов’язані з мотокросом», – додає Ігор.

• 

«Професійному спортсмену потрібно мінімум 2 одиниці техніки. Коли виходить з ладу один квадроцикл – спортсмен має можливість тренуватися на іншому, тобто тренувальний процес не зупиняється. У Ігоря на квадроциклі два тижні тому зламалась задня вісь. Заднє колесо відлетіло. Придбати потрібні запчастини в Україні неможливо. Замовляємо з-за кордону, але на доставку потрібно декілька тижнів . Це призводить до того, що можеш просто пропустити змагання» – розповідає дружина мотокросмена.

«Товариш у житті і суперник в змаганнях допоміг в цій ситауції, дав можливість тимчасово скористатися запчастинами від квадроцикла іншої марки. Вони несумісні, але ми «схрестили». Якісь запчастини і нові виточили» – зауважив Ігор.

«Травми завжди є. На чемпіонаті Європи руку зламав. У Кам’янці-Подільському на змаганнях впав так, що швидка з траси забрала».

2016 рік практично випав з життя Ігоря. Тоді він зламав ключицю.

«Виїхав на тренування. Перше оглядове коло. Трамплін був переритий, велися підготовчі роботи для змагань. Мені не вдалось оминути його, внаслідок цього травма», – згадує чоловік.

«Це мій другий квадроцикл. Ми доглядаємо за ним кожен день».

Свій перший квадроцикл Ігор продав, тому що почав виходити з ладу мотор. Ніби відремонтували, але звук сторонній все-таки був.

«Квадроцикл вирішили продати і купити інший, саме цей, що зараз маємо. Він був у Чернівцях, але продався в Київ. Чоловік так шкодував, тому що він його тестував, але тоді пошкодував грошей і не взяв цю Хонду. Через тиждень цей квадроцикл з’явився в оголошеннях на продажі. Ігор одразу зателефонував тому хлопцю зі словами: «Я вже виїжджаю. Забирай то оголошення». Через два дні квадроцикл був уже в нашому гаражі, відтоді чоловік на ньому тренується і приймає участь у змаганнях», – розповідає Тетяна.

Ігор каже, що технічно квадроцикл дуже вибагливий і за ним потрібно слідкувати кожен день, щоб був у справному стані.

«Мотокрос – технічний вид спорту. Під час змагань транспорт проходить технічний огляд на предмет того, чи все працює, та чи немає проблем та дефектів. Після змагань обов’язково потрібно перевірити загальний стан на наявність тріщин чи інших дефектів. Ти повинен бути впевнений у техніці і що на самих змаганнях вона тебе не підведе. А так, квадроцикл сам старенький. До прикладу, мій квадроцикл 2004 року, а з нами на змаганнях спортсмени їздять молодші», – зауважує він.

«Стати чемпіоном Європи амбіцій уже немає».

«По-перше, ми технічно відстаємо. По-друге, ми фінансово відстаємо. Коли востаннє був на чемпіонаті Європи, то мені 33 роки було і я був найстарший. Там хлопці набагато молодші  і інстинкт самозбереження у них ще не настільки працює. Але сам вік у мотокросі – це не перешкода. В Україні є спортсмени, які в 50 років тільки починають спортивну кар’єру, тому що в молодості не було фінансової можливості, а зараз є», – ділиться мотокросмен.

«Просто молодим спортсменам трошки легше, вони не прив’язані до роботи, до сім’ї і через це у них є більше часу на тренування, вони витриваліші. А ти під час заїзду на змаганнях все одно аналізуєш і можливо себе стримуєш», – додає Тетяна.

У  Києві відбулися змагання з мотокросу «Відкритої особистої першості Спортивно-технічного клубу «Сона» міста Буча. Ігор також приймав у них участь і посів 2 місце.

«У них досить цікава траса і вони роблять кожного року свій чемпіонат. Багато спортсменів збираються туди, бо хороша траса, та інфраструктура», – каже мотоспортсмен.

Усі спортсмени квадрокросу друзі в житті. Тільки на змаганнях, на самій трасі, вони суперники. Вони роблять спільні фотографії, спілкуються і допомагають один одному якщо є якісь технічні проблеми з квадроциклами.

На тренування і змагання Ігор перевозить свою техніку власним транспортом – фургоном.

«Квадроцикл не дозволяється використовувати на дорогах загального значення. Шинами можна пошкодити асфальт чи каміння вилетить з-під коліс і пошкодить інші машини», – зауважує він.

Зазвичай тиждень Ігоря минає так: у понеділок тренування у спортзалі, у вівторок – технічне обслуговування техніки, а ввечері 30 км тренування на велосипеді, у середу – тренування в спортзалі, у четвер – технічне обслуговування техніки, а ввечері – тренування на велосипеді, у п’ятницю – тренування в спортзалі, а у суботу та неділю – якщо є можливість і час, то тренування на квадроциклі. І так завжди. Але іноді впливають і погодні умови.

«На змаганнях неважливо яка погода – у тебе немає вибору, хіба що злива така, що судді приймають рішення зупинити змагання. А на тренуваннях іноді навіть просто не хочеться зайвий раз мити техніку, тому не виїзжаю», – каже чоловік.

«Зараз у дітей особливого бажання займатись мотокросом немає».

«Вони люблять просто покататись на квадроциклі. Вони творчі. Малюють, вирізають щось, ліплять. Старший каже, що буде художником. Воно й на краще. Кістки ціліші будуть. Менший каже, що подумає», – розповідає Ігор про своїх синів.

Дружина Ігоря Тетяна в усьому його підтримує та допомагає. Крім того, вона разом з чоловіком намагається бути на змаганнях та відвідує тренування.

«Я стараюсь бути поряд на тренуваннях, тому що десь потрібно слідкувати за часом, скільки витрачає на кожне коло. Та й взагалі, на тренування не рекомендується виїжджати самому, тому що якщо щось станеться, то обов’язково повинна бути поруч людина, щоб як мінімум зателефонувати у «швидку». Також, коли міжсезоння, то разом готуємо техніку до наступного спортивного сезону. По можливості намагаюсь виїжджати з ним на змагання. Особливо на дальні», – каже Тетяна.

«Мотокрос – це вже хобі, що перейшло в життя»

«Відчуттів, коли ти за кермом квадроцикла, взагалі немає. Воно так, ніби це зовсім інша реальність. Це вже стало звичкою. Я не знаю, як це описати. Адреналін. До старту дуже страшно. Але як тільки ти рушаєш – страх зникає. Все стає набагато швидше, але сприймається набагато повільніше, ніж коли ти просто тренуєшся», – розповідає Ігор.

«Він проїжджає – проходить секунда. Я не розумію, чи він встиг побачити сигнали, що я показую. А він завжди встигає, ніби для нього реальність сповільнюється, а час пришвидшується», – зауважує Тетяна.