Вербна неділя: традиції, обряди та ритуали свята

Вербна неділя – це шоста та остання неділя семитижневого Великого посту, після якої вже надходив Великдень.

Відомий український етнограф Василь Скуратівський у книзі “Місяцелік” пише, що цього дня жінки святять вербові галузки та зберігають їх до вигону в поле корів. Виганяючи з хліва на пашу тварин, символічно “били” ними, щоб корови та телиці швидше давали потомство. Крім того, зайшовши до хати, матері “освячували” своїх дітей легким ударом різочки, щоб були слухняними й чемними, приказуючи: “Не я б’ю — верба б’є, недалечко красне яєчко! За тиждень уже Великдень”.

Колись господарі, повертаючись з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, “щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”; а решту, що залишилася, несли до хати та ставили на покуті під святими образами. Навіть просто зберігаючи гілочку свяченої верби вдома, можна було захистити обійстя від блискавки. 

Вважалося, що це дерево вельми помічне від багатьох хвороб і має неабияку чудодійну силу. З дрібніших галузок чи листочків робили відвар або горілчану настоянку й лікували нею людей від головного болю, пропасниці, гарячки, шлункових хвороб, заживляли рани на тілі, використовували як натирання при ревматизмі.