Ми перетворилися на людей, які надають допомогу “ковідним” пацієнтам, – Світлана Левицька

«Взагалі, я працюю ЛОР-лікарем, тобто “ковідні” хворі – це не моя стежка, але так сталося, що мою лікарню перепрофілювали в опірну для лікування хворих на коронавірус. Тому ми перестали бути офтальмологами, хірургами й так далі — ми перетворилися на людей, які надають допомогу “ковідним” пацієнтам», – розповідає в інтерв’ю для «Чернівці.online» після трьох місяців роботи з хворими на коронавірус в Чернівецькій міській лікарні №1 Світлана Левицька. Лікарка розуміє, що це не останній виклик – тепер слід очікувати нової хвилі коронавірусу. Сил у лікарів майже немає, «але пост не кинемо», каже Світлана і закликає людей берегти своє здоров’я.

Про роботу в лікарні з хворими на коронавірус

Світлана працювала з хворими протягом трьох місяців: від початку пандемії в Чернівцях і десь до середини червня, коли перша хвиля пішла на спад.

«Я працюю ЛОР-лікарем, тобто “ковідні” хворі — це не моя стежка, але так сталося, що мою лікарню перепрофілювали в опірну для лікування хворих на коронавірус.  Також я професор кафедри дитячої хірургії БДМУ, тобто я вчу студентів, як лікувати хвороби вуха, горла, носа. Тому карантин для мене мав означати «сидження» вдома і ведення пар для студентів у дистанційному режимі. Але моє рідне відділення стало “ковідним”, навантаження на лікарів та медперсонал стало надзвичайно важким. Досить велика частина персоналу взагалі зникла з обрію. Виявляється, у нас є багато шляхів, як перестати працювати. Враховуючи, що лікарів і медсестер поменшало й велике навантаження впало на моїх колег, я прийняла рішення допомогти лікувати хворих на Covid», – розповіла Світлана.

За її словами, спершу працівники лікарні запровадили двотижневу вахту, але перша бригада показала, що це погана ідея, адже це потужне навантаження на медичний персонал, тому вирішили змінити вахтовий метод на добовий. Тобто лікарі та санітарки виходять на добу, а наступної доби інші люди.

На питання, ким працювала, лікарка відповіла: «Довелося мені працювати чи інфекціоністом, чи терапевтом, а тому я вчились паралельно. Спершу ми навіть не знали, як одягнути скафандр і що таке захисний одяг. Перші скафандри дуже відрізнялися від тих, що були потім. Ми не звикли працювати в умовах «зонування», для нас це був великий стрес. Кожен хвилювався за рідних, які також наражалися на небезпеку зараження, адже вірус ми могли принести додому з роботи. Щоб якось підтримати медсестер, котрим доводилось нелегко, ми не цурались їх роботи і разом підключали крапельниці, робили ін‘єкції. Навіть їжу розносили. Коли ти даєш відпочити власному медперсоналу, ти даєш їм відпочити й уберегтися від емоційного та фізичного вигорання. Спочатку дуже хвилювались, а потім стало якось легше».

Світлана активно веде соціальні мережі. Розповіла, як на одній зі сторінок поділилася, що в лікарів надзвичайно потіють окуляри й вони не можуть нормально працювати: «В коментарях нам одразу почали давати різні поради. Їх було купа, а допоміг банальний мийний засіб «Fairy», яким ми протирали окуляри перед тим, як зайти в «червону» зону. Так само італійці в соціальних мережах показали нам, як правильно надягати скафандр, щоб не злазили рукава».

Коли перехворіла більша частина медперсоналу, «перші страхи вляглися», каже лікарка. За її словами, лікарі перенесли хворобу по-різному: в деяких безсимптомно, в когось були ускладнення. Був час, коли здавалося, що небезпека минула, міська лікарня почала працювати в звичному режимі. Проте, вже через декілька тижнів ми зрозуміли, що хвороба не відступила. Через високий ріст захворюваності на Буковині, третій та четвертий поверх досі приймає “ковідних” хворих, частина медичного персоналу все ще надає допомогу і все ще одягає скафандр та заходить в «червоні» зони.

Про забезпеченість лікарні медикаментами та відпрацьований протокол лікування

На запитання, чи встигла лікарня провести закупівлі, Світлана відповідає просто: «Нічого ми не встигли». В Україні це одна з болючих тем медицини, адже на початку пандемії ніхто нічого не розумів і не знав, а часу було обмаль.

«Якусь частину ми отримали, як закупівлі. На щастя, дуже швидко приєдналися волонтери, організації, які просто машинами привезли нам допомогу. Пізніше приєдналися різні заклади: вони дзвонили нам, запитували, що нам потрібно і привезли. Ми просили антисептики, паперові рушники, туалетний папір тощо. Ресторани доставляли бокси з їжею для персоналу і хворих. Приєдналися також благодійні фонди, які привозили основну допомогу ящиками – це скафандри й захисні костюми. Вони одноразові, а тому економити не виходило. З ліками нам пощастило – у нас були закупки. Я вперше за двадцять років роботи в медицині побачила, як розвантажують упаковку дорогих антибіотиків. Тобто на 90% випадків пацієнти були забезпечені медикаментами. Виключенням було те, що якщо пацієнт має сухопутні захворювання серця, нирок і т.д., то лікування цього захворювання не входило в протокол і рідні пацієнтів докуповували ліки самостійно. Також були моменти, коли пацієнт з області потрапляв в міську лікарню і фінансування на пацієнта не надходило», – пояснила медик.

Середня вартість лікування одного пацієнта дуже велика, адже антибіотики коштують страшенні суми. В середньому за добу йде тисяча гривень лише на ліки та це напевно мало, розповіла Левицька. Це якщо пацієнт знаходиться у відділенні, якщо ж йдеться про лікування в умовах реанімації – вартість зростає у декілька разів. Коронавірус – це дороговартісна хвороба.

Лікують пацієнтів, в основному, за протоколами МОЗ, які інколи трохи варіюють. Дають пацієнтам кисень, прописують антибактеріальну терапію, муколітики, антикоагулянти й навіть противірусні препарати. Коли вірус тільки прийшов у Чернівці існували лише іноземні протоколи. Згодом протокол був вже скерований власним досвідом лікарів і тими препаратами, які вони отримували.

«Ми не можемо кричати, що в нас усе було погано, адже ми лікували дуже хорошими ліками. Той самий «Плаквеніл», який увійшов до протоколу, хоча його ми отримали не відразу, а через декілька тижнів, але він у нас був. Стосовно інших антибіотиків — ми були забезпечені повністю і їх використання ми вже опановували з досвідом.  У нас було багато досвідчених реаніматорів, які розуміли, як робити все поетапно: яку надавати допомогу, кого куди підключати. Вони самі зробили для себе алгоритм, який добре працював», – розповіла лікарка.

Маршрут пацієнта з підозрою на коронавірус і алгоритм лікування не бездоганні. Коли привозять пацієнта в приймальне відділення, черговий лікар оцінює його важкість і вже тоді вирішує, чи варто його поміщати до лікарні, чи ні. Якщо стан пацієнта не важкий, його відправляють назад на лікування до сімейного лікаря. І тоді виникає низка проблем.

«Хто його буде капати, хто його буде колоти, адже пацієнт “ковідний”?! Що робити, якщо до сімейного лікаря не вдається дозвонитися?! Хто і як має моніторувати стан пацієнта?! З такими моментами ми бачили незадоволення людей, паніку, на котрих дуже легко зловживати. Це звичайно проблема організації діагностичного та лікувального процесів, адже навіть начальство не знає. Це недолік також інформованості населення, адже самі пацієнти не знають – що їм робити, куди підійти, де здати мазок, коли у них з’являються симптоми інфекції», – пояснила медик.

Про чутки в суспільстві щодо перебільшення кількості хворих

«Ми самі були б задоволенні, коли б це швидше закінчилося. Та поки просвіту не видно. Але людей, котрі в маршрутках переконують сусідів, що коронавірусу не існує або медики перебільшуть проблему, також можна зрозуміти: вони ж здорові і дуже втомились від карантинних обмежень. У них своя правда. У тих, котрі пройшли «пекло» «ковідних» відділень або втратили рідних через коронавірус – своя.

Проте, варто розділяти два поняття: інфікованість та хворобу. Інфікованість – це коли у вас є коронавірус, але ви не хворієте. Рівень інфікованості дуже великий та контагіозний, тому його уникнути досить таки важко. Але це не означає, що всі, хто інфікувалися, або захворіють, або помруть. Други ріст захворюваності однозначно пов’язаний з послабленням карантину. Велика кількість позитивних тестів пов’язана ще з тим, що здати «мазок» на коронавірус зараз легше, ніж наприкінці весни. Окрім того кожен пацієнт, якого скеровують в будь-який стаціонар, обов’язково перевіряється на «ковід». Чим більше тестів ми візьмемо, тим більша ймовірність того, що серед них виявимо «позитивів»», – розповіла Світлана.

За словами лікарки, досвід показав, що наразі жорсткі карантинні обмеження – не найкращий вихід. Вони не зупиняють вірус, а лиш розтягують епідемію в часі. Середній і дрібний бізнес більше не витримає такого, як запровадили в березні-травні. Заходи безпеки потрібні, але не в такій жорсткій формі, як вони є і тепер, коли Чернівці знову потрапили до «червоної» зони. Соціальна дистанція, маски, заборона масових заходів – це необхідність.

Про постійний стрес, навантаження та моменти безсилля

Як ділиться Світлана, якщо вам хочеться плакати або послати всіх під три чорти — ви це можете зробити тільки після того, коли надасте допомогу, вийдете з «червоної» зони, знімете скафандр, здасте зміну — лише тоді ви можете поплакати в подушку вдома своєму чоловіку. У медичних ВНЗ «дуже чітко вчать», що добрий той лікар, який не показує свій страх пацієнту, адже відомо, що він передається.

«Моя спеціальність не така ромашкова. Я той лікар, який оперує майже щодня, тому я багато бачила. Надзвичайно важкий момент, коли людина ще жива, а ви абсолютно чітко знаєте, що врятувати її не вийде і що смерть – це справа декількох днів чи декілька годин. Це було одне з найважчих.

Однозначно «ковід» багато навчив нас в плані ставлення до роботи і один до одного. Коли ваше судно потерпає краху, то очевидно, що весь екіпаж буде ділитися на щурів, які будуть бігати з корабля – брати шлюпки й тікати, на тих, хто почне битися в істериці та на тих, хто візьме ситуацію в руки, заспокоїть тих, що в істереці, роздасть їм весла й скерує корабель. Ми дуже добре це побачили, коли прийшли перші позитивні тести працівників. Було таке, що ми чули прокльони та бажання швидкої смерті, від «позитивних» відверталися. Такі ситуації перевіряють людей на людяність, показують хто є хто. Були такі, які сприймають все як гру, пригоду», – пояснила медик.

Насамкінець Світлана Левицька побажала буковинцям бути здоровими та не піддаватися паніці. «Наша основна біда – це відсутність точної інформації. Довіряйте лише тим джерелам, які вартують вашої довіри. Не варто слухати сарафанне радіо в маршрутці й думати, що все, що говорять офіційні дані – це брехня. Тобто не треба робити паніку своєю подругою, зробімо її тим щуром, який першим тікає з корабля. А нам усім доплести до нормального життя», – підсумувала лікарка.

3 thoughts on “Ми перетворилися на людей, які надають допомогу “ковідним” пацієнтам, – Світлана Левицька

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *