Найсвіжіші новини Чернівців та Буковини

Новини міста

У Чернівцях пролунав подзвін пам’яті за полеглим Героєм Владиславом Трепко

Сьогодні, 12 лютого, на Центральній площі Чернівців, відбувся подзвін памяті за полеглим Героєм Владиславом Трепко. Про це на своїй фейсбук-сторінці повідомила волонтерка Галина Абрам’юк.

«Навіки 28-річний… Коли душа злетіла до небес, Влад ще не знав, що на Землі зародилося життя  — життя його донечки Вікторії… Війна їх розлучила назавжди, навіть не дозволивши зустрітись. Воїн, батько, коханий, син, брат, товариш, чудовий лікар  — це все про Влада. Він рятував життя, а врятувавши — дарував комусь цілу вічність. Нам він подарував Україну. Дякуємо родині Владислава за найвищу жертовність. Дякуємо всім, хто сьогодні на Центральній площі пом’янув Героя — це родини полеглих буковинців, ветерани війни, військовослужбовці, капелани, представники влади, волонтери, доброчинці, небайдужі громадяни», — йдеться в дописі. 

Трепко Владислав Віталійович народився 6 червня 1986 року в м. Чернівці.

Лейтенант медичної служби, ординатор операційно-перев’язочного відділення 30-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 12 лютого 2015 року під час вивезення  поранених з оточення в районі с. Логвинове Бахмутського району, Донецької області внаслідок прямого влучення танкового снаряду у санітарний автомобіль. 

Похоронили Героя на Алеї Слави у Чернівцях. Залишилися батьки, брати, сестра, цивільна дружина та донька, яка народилася після загибелі батька, 21 жовтня 2015 року.

Указом Президента України № 108/2015 від 26 лютого 2015 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Указом № 1 від 4 червня 2015 року нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (посмертно).

Рішенням Чернівецької міської ради нагороджений медаллю «На славу Чернівців» (посмертно).

Пам’яті Героя Владислава Трепка – моє інтерв’ю з батьками Влада — Ніною Миколаївною та Віталієм Володимировичем для видання «Народна армія» у 2017 році

Чернівецький офіцер-хірург Владислав Трепко під обстрілом запустив серце пораненого солдата

…А коли їхню швидку обстріляли, Влад накрив своїм тілом пораненого побратима й сам зазнав смертельного поранення… Боєць, якого врятував Владислав, вижив.

— У 9-му класі Влад прийшов додому й сказав: «Я хочу бути медиком». Згодом повідомив, що вже склав іспити та є зарахованим у медичний коледж, — пригадує мама лейтенанта медичної служби Владислава Трепка Ніна Миколаївна. — Чотири з половиною роки провчився в коледжі, став фельдшером, ще шість років навчання в Буковинськомумедичному університеті, три роки інтернатури, потім магістратура. 13 років Влад ішов до своєї мети. Під час його чергування в обласній лікарні, коли виникали критичні ситуації, усі бігли до нього, бо він міг робити все. Він справді був хірургом від Бога…

Мобілізація застала Влада несподівано: йому зателефонували й сказали прибути у військовий комісаріат. Та він мав право не їхати на фронт, оскільки навчався в інтернатурі й міг узяти відстрочення.

— Я його так просила: «Сину, це лише телефонний дзвінок!» Але він мені сказав: «Мамо, я офіцер! Я маю бути там!» Зібрався за півгодини й пішов. А ми й гадки не мали, що все це так сумно закінчиться… — каже Ніна Миколаївна.

— А потім оголосили АТО, і почалося… — продовжує розповідь тато Влада Віталій Володимирович. — Одного дня бійці бригади, у якій служив наш син, ішли на підмогу побратимам і потрапили в засідку. Мали перші великі втрати… Під Тельмановим хлопців уперше накрили «Градами». Під Степанівкою проти них кинули російський танковий батальйон.

Під Тельмановим відбулося перше їхнє бойове хрещення. Тоді майже всю техніку підрозділу було знищено. Залишився тільки «Урал», який уже не був на ходу, і танк. Тоді до цього танка вони тросом підчепили вантажівку і військовослужбовці на «Уралі» та на броні евакуювалися.

Батько Влада вдячно згадує той випадок. Адже тоді бойові побратими врятували життя його синові. Коли всі сіли в «Урал», командир роти запитав: «А де Док?» (так називали Влада на війні). Відповіли: «Ми десь там його бачили в бліндажі». Тоді офіцер наказав: «Швидко йдемо його шукати». Повернулися, а там поранений Влад лежав непритомний… Бійці затягли його в машину та, по суті, урятували йому життя. І після того випадку Влад завжди носив із собою гранату, бо не хотів потрапити в полон…

У кінці грудня 2014-го — на початку січня 2015 року почалося Дебальцеве. Влад тоді був у відпустці до 15 лютого 2015 року. З фронту зателефонували й попросили повернутися: «Ти нам потрібен!»

— 12 лютого 2015 року (у день загибелі Влада) я по телевізору дивилася новини. Диктор каже: «На Сході сьогодні обстріляли дві медичні машини». І тоді я серцем відчула, що із сином щось сталося, — зізнається мама Влада. — Перша машина — з ліками, у другій — 11 поранених, водій і супроводжувальний військовий лікар загинули. На фронті було багато медичних машин і тоді, мабуть, не про цю машину розповідали, у якій загинув Влад. Але якось саме тієї миті я відчула… Я сиділа перед телевізором. Підвелася — ноги підкосилися. Я кажу чоловікові: «Віталію, це Влад…»

Стривожена мати весь вечір, усю ніч набирала номер сина, та абонент був поза зоною досяжності.

— А вже вранці командир роти сказав, що Влад загинув. На цьому й моє життя закінчилося… Це найстрашніше, що можна почути, — каже Ніна Миколаївна.

— Ми мали однакові погляди, однакові характери. Скільки він іще міг вилікувати людей… Не судилося… Може, це робитиме хтось інший, але мені б хотілося, щобb це робив мій син, — каже батько Влада.

Тоді Влад ціною свого життя врятував пораненого воїна. Офіцер-хірург у полі під обстрілами запустив серце пораненого бійця, затягнув його у швидку й продовжував надавати медичну допомогу. А коли їхню швидку обстріляли, Влад накрив своїм тілом пораненого побратима, але сам зазнав смертельного поранення… Боєць, якого врятував Влад, вижив.

…Влад і Юля навчалися разом у медуніверситеті. Покохали одне одного й збиралися одружитися. У день загибелі Влада почало битися серденько його донечки. Юля все-таки встигла розповісти Владові про те, що в них буде донечка. Юля народила. Назвали дівчинку Вікторією — на честь перемоги життя над смертю.

Лікар-хірург лейтенант Владислав Трепко загинув у ніч на 12 лютого 2015 року, рятуючи поранених бійців. Йому було лише 28 років…

Поховали Владислава Трепка на алеї Слави Центрального кладовища Чернівців. У вересні 2015 року в Чернівецькій школі № 28 — рідній школі загиблого героя відкрили меморіальну дошку. У цій школі досі працюють батьки Влада, вчаться двоє його племінників. У нього залишилося двоє братів, сестра, кохана Юлія й донечка Вікторія, якій вже виповнився один рочок.

Вічна пам’ять, слава і шана Герою! 

Галина Єреміца

Залишити відповідь

ukUkrainian