«У більшості офіцерів ще совєтський союз в головах, а патріотичних – притискають», – боєць 10-ї ОГШБ з Буковини Юрій Сморжанюк

Буковина і вся Україна має знати своїх Героїв. «Чернівці. Онлайн» запустив проект – 10 Героїв та Героїнь Буковини. Це серія інтерв’ю про чоловіків та жінок, які захищали/захищають територіальну цілісність та суверенітет України на Донбасі в час російсько-української війни. Саме ці люди  писали і продовжують  писати історію нашої неньки-України.

Наш четвертий Герой – командир відділення АГС 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади  8-го окремого гірсько-штурмового батальйону Сморжанюк Юрій Ярославович. Учасник АТО, ветеран війни. Нагороди – Медаль учасникаАТО від Президента України, Грамота за оборону Красногорівки.

Коротка біографія – коли, де народився, навчався, ким мріяв стати?

Народився 21 травня 1992 року у с. ДністрівкаКельменецького району Чернівецької області. До 8-го класу навчався  у Дністрівській ЗОШ I-II ступенів, а потім – у Бузовицькій ЗОШ I-III ступенів до 11 класу. Після того вступив на філософсько-теологічнийфакультет ЧНУ ім. Ю. Федьковича. З 2009 року був зареєстрований у місті Чернівці, з 2016 року проживаю у Львові. Мене ще з дитинствазахоплювала історія, тому мріяв стати істориком абоархеологом.

Як стали військовим? 

Я був учасником подій на Майдані з 24 листопада 2013 року. Після Реколюції Гідності був у самообороні м.Чернівці і допомагав волонтерам. Перший раз прийшов у військкомат 15 березня 2014 року, але тодінабирали лише резервістів і мене не взяли. По завершенні навчання приїхав, щоби зареєструватисяза старим місцем прописки, та коли прийшов у військкомат – то в цей час саме проходила друга хвиля мобілізації. Відтак, мені запропонували стати військовослужбовцем  контрактної служби, яку я розпочав 10 липня 2014 року.

Як це сприйняла родина, друзі?

Друзі і родичі навіть і не знали, що я поїхав на Схід.Майже три місяці вони думали, що я поїхав на заробітки. А потім вже сільський голова повідомив їх,поставивши перед фактом, бо знав лише він і мійбатько. А друзі дізналися, коли я вперше приїхав увідпустку взимку 2015 року.

Служба в зоні АТО (ООС) – коли, де, що вразило найбільше? Можливо, були якісь курйозні випадки?

Перший раз ми заїхали у сектор 26 серпня 2015 року –тоді нас відкомандировували від бригади до бригади з лютого 2016 року. Ми були віддані наказом у склад 10-ї бригади. З травня 2016 року ми заїхали у Красногорівку, де у нас були три місяці майжебезперервних боїв… По нас стріляли з різнихкалібрів, але найбільше по нас били з танка і градупартизани –так вони нас «привітали». Після того ми заїхали під Попасну, де простояли 11 місяців – цебуло у 2017-2018 рр. А останій раз ми були під Кримським з 2018 на 2019 рік. Аж таких сирйозних курйозів не було – звичайне солдатське життя під час війни.

• 

Чи були поранення, травми, контузії? Якщо так, то розкажіть про це.

Контузію отримав при виході з Красногорівки. Мобілізованих позвільняли, контрактників було мало – то ми стояли по 6 годин на посту, після короткоїпередишки знову заступив на пост, простоявши 4 з половиною години. Потім  мене змінили бійці 92-їбригади. При виїзді з міста задрімав на БМП –почався обстріл бехи, ми прискорилися, щоби проскочити і я вилетів з БМП, бо ми їхали на броні зверху. Це було 13 листопада 2016 року. А поранення отримав на позиціях недалеко від Троїцького 17 листопада 2017 року під час обстрілу позиції – мене посікло осколками від 82-го міномета, коли я давав відповідь ворогу з АГС 17 – осколки потрапили у лівуруку і в ліву ногу.

Чи доводилося бачити поранення/смерть побратимів? 

Так… Доводилося бачити поранення побратимів, але лише один випадок з них був смертельним… Це було того ж 17 листопада 2017 року, коли мене поранило зранку – був обстріл позиції і загинув наш побратим,якого ми витягали…

Що для Вас війна?

Для мене війна – це захист наших земель і нашогонароду. Звісно, ми можемо дати відпір ворогові але для цього треба, щоби цього хотіла і держава, і народ.

Чи може наразі Україна військовим шляхом перемогти у цій війні з Росією? Як? Що нас чекає у  найближчій перспективі (Ваше бачення )?

Якщо чесно, зараз не зовсім зрозуміло, що нас чекає у найближчому майбутьному… Бо у державі трохи почався бардак, того не можу нічого сказати. Але надіємося на краще.

Хто там з боку РФ воює проти України (найманці, кадрові військові, в’язні?). Чи мали з ними прямий контакт? Що  про війну кажуть наші вороги?

З боку сєпарів воюють і найманці, і кадрові військові РФ, які звільнені заднім числом, і різні кримінальні елементи – також усі вони пробують урвати кусок чим побільше. Контактів з ними не мав, тому нічого сказати не можу. Там у них також різні думки з цього приводу, але значна маса – за захоплення України…

Основні проблеми, з якими Ви зіштовхуєтеся як військовий?

Основною проблемою є те, що у більшості офіцерівще совєтський союз у головах, а патріотичних –притискають.

Матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення військових на даний час? Як змінилося у порівнянні з  тим, як було на початку війни? Чого нині бракує війську?

Наразі, Слава Богу, забезпечення більш-менш стабільне, краще, ніж було у 2014 році. Несказав би, що таке, як має бути, але жити можна, як то кажуть в народі.

• 

Розведення військ згідно Мінського протоколу, яке наразі відбувається на Донбасі, – наближення до миру чи капітуляція України ? Ваше бачення?

Моє бачення цього питання таке: чого мають військові, які проливали кров за нашу землю, відступати?

Війна колись закінчиться… Що робити з територіями, які наразі окуповані, з людьми? Які ви бачите шляхи вирішення цих питань?

З тими територіями треба буде ще довго працювати,щоби знову вважати їх територією держави. І повністю контролювати її.

Що найважче для Вас на військовій  службі? А на фронті?

Найважчее на військовій службі – це те, що діють ще багато радянських законів, які давно треба модернізувати. А на фронті бувають деколинезрозумілі накази які не зовсім у той момент доречні.

Часто буваєте на ротації? Що вражає на мирній території? Що найважче для Вас тут?

На ротації, зазвичай, буваю часто, по 5-6 місяцівдеколи. Вражає те, що люди часто роблять такийвигляд, як ніби у нас війни і немає.  Що значначастина людей не розуміє, для чого ми їх захищаємо і судять нас по деяких неадекватах, вважаючи, що ми всі такі.                         

Про що мрієте, воїне?

Мрію про нашу перемогу над ворогом.

Ваш меседж (заклик)  до людей? (що хотіли б сказати буковинцям)

Щоби ніколи не забували своєї історії і мали розуміннятого, у якій країні вони живуть. Слава Україні!!!Героям Слава!!!

Галина Єреміца